Монреаль, як відомо, острівне місто. А тому, як і всі острівні міста залежне від мостів, які з’єднують всі  його частини в одне ціле. Історію створення одного з найстаріших мостів Монреалю читайте на montreal-future.com.

Мосту бути

У 1875 році влада Монреаля вирішила з’єднати місто із південним берегом й оголосила про будівництво нового мосту. Він мав забезпечити рух залізничного та автомобільного транспорту. Місцеві інженери розробили план будівництва, було обране найзручніше місце. За цим планом міст мав бути збудований приблизно в тому місці де він знаходиться зараз. Але провівши більш детальні розрахунки від того проєкту відмовились, начебто через його дорожнечу. 

На початку 1920-х років місто знову взялось за цю справу. В 1925 році розпочались підготовчі роботи, а саме: аналіз землі, техніко-економічне обґрунтування і підготовка технічних планів. Все це було зроблено, а плани затверджені влітку 1926 року. До початку будівництва “Південнобережного мосту” все було готове. 

Головним підрядником будівництва виступила група 

SMDB. До її складу входили SNC-Lavalin inc., Montacier inc. і Demathieu & Bard S.A. Що цікаво,  компанія Demathieu et Bard донині успішно працює на будівельному ринку, спеціалізуючись на будівництві автомобільних і залізничних мостів та віадуків у Франції.

9 серпня 1926 року на розі вулиць Нотр-Дам і Сен-Антуан, тоді ця вулиця називалась вулицею Крейга, було закладено наріжний камінь мосту. 

До слова у цьому камені міститься, так звана  “капсула часу”. В ній було розміщено список 59-и найпопулярніших об’єктів Монреалю, якими користувалися мешканці міста в 1920-х роках. Капсулу можна відкрити в далекому майбутньому, коли міст буде знесено.  

Гаврський міст

Будівництво тривало замалим не чотири роки. Під час церемонії відкриття, яка відбулася у травні 1930 року, міст отримав свою першу назву. Він був названий Pont du Havre на честь Монреальської портової комісії, яка керувала будівництвом та контролювала роботу. Але у червні 1934 року, в рік святкування 400-річчя відкриття Канади міст було перейменовано. Генерал-губернатор назвав його  на честь першовідкривача Канади Pont Jacques-Cartier.

У ті часи міст був платний. Користувачам доводилося платити при його перетині. Причому тоді приймалася лише готівка.  Та пізніше з’явилась можливість придбати жетони,  які були дійсні для двох Монреальських мостів: Жака-Картьє та Шамплена. Ці пункти оплати проіснували не одне десятиліття. Їх скасували лише в 1962 році.

Хочеш пройти — плати

Тобто до 1962 року за перетин мосту сплачували всі власники транспортних засобів та пішоходи. До прикладу піша людина, власник тачки, велосипедист сплачували 15 центів при перетині мосту. Якщо перевозилась тварина, то потрібно було сплатити від 3 до 15 центів залежно від її розміру. Мотоцикліст платив 25 центів, автомобіліст теж 25 центів, плюс  додатково 15 центів за кожного пасажира.

Для автобусів, вантажівок, гужового транспорту плата за проїзд було вищою. Якщо ваш віз був запряжений собакою чи козою, то ви платили все ті ж 15 центів. Але при цьому для дітей до 5 років прохід був безоплатний.

Є одна цікава історія, пов’язана з будівництвом мосту Жака-Картьє. Згідно з початковими планами, він мав починатися від вулиці Бордо. Однак, такий собі, Гектор Барсалу, власник невеличкої миловарної фабрики на вулиці де Лорім’є поблизу бульвару де Мезонев, відмовився віддавати свою землю, щоб звільнити місце для початку будівлі. Тому, місце під’їзду до мосту було змінено.  

Саме після цього інциденту, який обійшовся муніципалітету та уряду Квебеку у мільйони доларів, було змінено законодавство. Влада  отримала більше повноважень для розв’язання таких питань.