Понеділок, 26 Вересня, 2022

Потяги на шинах та найбільша у світі «підземка»: історія монреальського метрополітену

Метрополітен Монреаля без сумніву можна назвати одним із найбільш незвичайних у світі. Цьому є декілька причин. По-перше, використання потягів на шинах, а по-друге, метро міста за правом називають найбільшим повністю підземним на планеті. Про ці та інші факти з історії монреальського метрополітену пишемо далі montreal-future.

Заснування метрополітену

Підземному виду транспорту Монреаля не один десяток років. Спорудження метрополітену міста розпочали навесні 1962 року. За планами місцевих урядовців та інженерів, відкриття підземки мало відбутися через п’ять років. Саме на літо 1967 року місто запланувало провести масштабну подію – міжнародну виставку «Експо-67». Через це Монреаль потребував нової чи удосконаленої транспортної системи. 

До слова, відкриття системи метрополітену в місті стало своєрідною частиною цієї виставки. Так, на «Експо-67», що відбувалася на острові Святої Олени, підземний рух міста презентували як досягнення у транспорті. Урочисте відкриття відбулося в період владування міського голови Жана Драпо. Сталося це восени 1966 року. У тому вигляді метрополітен володів 26 станціями на трьох гілках. За дизайном, видами поїздів та іншими факторами метро в Монреалі схоже до паризького. Саме на нього орієнтувалися в проєкті архітектори та інженери.

Фото – structurae.net

У період проведення Всесвітньої виставки в метрополітені діяла окрема лінія, так званий «Експо Експрес». Однак офіційно до структури метро вона не входила, крім того, і не була з’єднана з основною інфраструктурою підземки. Увесь комплекс метро Монреаля не був повністю автоматизований, натомість цю гілку ексклюзивно підготували для виставки. Проте її згодом закрили, адже фінансово та була не вигідна для міста.

Розвиток станцій та нові гілки

На початку проєктанти побудували в метрополітені всього лише 3 лінії. Згодом, до проведення Олімпійських Ігор 1976 року, додали ще одну – зелену гілку. Сталося це на початку сімдесятих. Її побудували на північ міста, де і розташовувався стадіон та інфраструктура для олімпійців. 

У наступні десятиліття метро знову вдосконалювали. Упродовж 1978-1982 років інженери неодноразово збільшували довжину жовтої гілки – причому в обидва свої напрямки. Згодом відкривали і нові станції. Так, у вісімдесятих голуба гілка метрополітену збільшилася на декілька зупинок.

Фото – structurae.net

Загалом, до наших днів в метрополітені функціонують чотири гілки. Кожну із них мешканці розпізнають за кольорами. Найбільша за кількістю перевезень – друга, помаранчева. Саме вона є найдовшою, маючи понад 30 кілометрів. Натомість синя лінія, через свій прокладений шлях, вважається найбільш тихою. А от жовта гілка, із трьома станціями, є найкоротшою. Її будували саме до міжнародної виставки. Навесні 2007 року на цій лінії облаштували ще 3 станції. Таким чином, її подовжили на північний захід до сусіднього острова Лаваль. 

Розвивало місто і блакитну гілку метро на північний схід до району Анжу. Там протяжністю маршрутів збільшили ще до трьох станцій. Крім того, із часом монреальський метрополітен поєднали із приміським транспортом – електричкою «Ексо».

Потяги на шинах

Унікальною рисою метрополітену Монреаля є використання поїздів на шинному ходу. Саме монреальська підземка стала першою у світі, де запровадили таку незвичну систему. Зараз зовсім небагато метро у світі використовують таку інфраструктуру. Шинний рух тут поєднаний із традиційним рельсовим. Колію встановили шириною у понад 1400 міліметрів.

Фото – fr.wikipedia.org

Потяги на шинному ходу працюють за принципом стальних чи бетонних шляхів, по яких і відбувається рух коліс. Основний позитивний вплив такого виду метрополітену – це відносна безшумність. Вибираючи потяги на шинах, вібрація від поїздок стає значно менш руйнівною для вулиць і будівель, котрі розташовані на поверхні від шляхів. Натомість традиційний рух стального транспорту викликає шуми, коливання і пошкодження. До слова, окрім, Монреаля, такий формат використовують у метро столиці Мексики та Чилі, а також у великих містах Франції – Парижа, Ліона, Марселю. 

Найбільше повністю підземне метро

Шинний вид підземного транспорту має свої мінуси. Наприклад, обходиться від дорожче в обслуговуванні та споживанні електроенергії. Використовувати шинний хід від час вологої погоди – дощу чи снігу – фактично неможливо. Через це монреальське метро і проходить виключно під землею. Місцевий метрополітен заслужив звання найбільшого у світі, яке повністю і на всіх маршрутах розташоване у підземеллі. 

Загальна протяжність гілок транспорту – майже 70 кілометрів. Сучасна інфраструктура метрополітену зосереджена на 68 станціях. По суті, підземка покриває послугами переважну більшість острова Монреаль та охоплює шлях до континентальної території. Шлях до цього району Лонгей пролягає жовтою гілкою. На цьому маршруті підземний транспорт зупиняється на острові Святої Олени. А тим часом на півночі міста помаранчева гілка сягає острова Лаваль. Не зважаючи на протікання поряд річок, загальну складність маршрутів та великі відстані, метрополітен не має жодної точки «на поверхні» міста.

Фото – structurae.net

Вражаючий пасажиропотік

За кількістю пасажирів метрополітен Монреалю займає третє місце у Північній Америці, після Нью-Йорка та Мехіко. У Канаді – це без сумнівів найважливіше метро. Щобудня цей транспорт перевозить 1 мільйон 300 тисяч людей. А упродовж всього року – до 4 сотень мільйонів. 

Ймовірна кількість пасажирів від моменту відкриття метрополітену сягає 10 мільярдів людей. Це свідчить про одну із найбільш завантажених систем громадського транспорту у Північній Америці. У співвідношенні до кількості населення, поступається тільки Нью-Йорку. 

Метрополітен як місце для артистів

Однією із особливостей метрополітену Монреаля є музиканти. Тут їм дозволено виступати на понад 40 станціях. Для цього є 60 безкоштовних локацій. Такі місця можна знайти за спеціальними знаками. Артисти можуть розділити між собою місця та час виконання. В метрополітені із часом з’явилися і неофіційні розклади та правила виконання.

Фото – fr.wikipedia.org

Артист може вказати своє ім’я на плакаті, рід своєї діяльності та час, у який бажає виступити. А згодом – приходить виконувати свій «номер». Найчастіше виступають музиканти – як-то, гітаристи, флейтисти, співаки, скрипалі тощо. Однак представити свій талант у метрополітені охоче приходять і художники, жонглери, актори та інші митці й навіть спортсмени.

До речі, чимало знаменитих художників із провінції Квебек вийшли саме із «підземки». Вони починали творити на публіку саме у стінах метрополітену. Цим користають і телевійзні проєкти, котрі шукають талановитих людей у місцевості. Приблизно так і з’явився на світ фільм під назвою «Музика для синього поїзда». Стрічку зняли у 2003 році в метрополітені. У ній показали буденне життя музикантів-аматорів, котрі виступали у підземці.

У 2009 році з’явився колектив артистів монреальського метро. Це некомерційна спільнота, заснована на асоціації незалежних музикантів метро (1980-х). Вона має на меті спостерігати за виступами у метрополітені та підтримувати молодих виконавців, залучаючи їх до різного роду заходів, конкурсів. А в подальшому – займатися продюсуванням цих артистів.

Latest Posts

.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.