Міст Вікторія не просто так називають “восьме чудо світу”. Його підтримують 24 опори, при його монтажі використано 1,5 мільйона заклепок. При цьому довжина мосту Вікторія 2,79 км, а його вага понад 9000 тонн. А ще його будували 3 тис. робітників цілих п’ять років. Більш докладно про будівництво мосту Вікторія читайте на montreal-future.com.
Амбітний проєкт
У середині ХІХ століття Монреаль серйозно претендував на роль економічної столиці Канади. Використання Лачинського каналу серйозно стимулює промисловий розвиток, а заселення західної Канади зробило місто важливим портом для доступу до внутрішньої частини континенту. Однак цей планомірний розвиток, стримувало те, що острів не мав мережі залізниць, які б з’єднували його з південним узбережжям.
У 1854 році компанія Grand Trunk завершила будівництво першого мосту, який з’єднав Vaudreuil з Sainte-Anne-de-Bellevue через l’île Perrot.
Коли річка Оттава залишилась позаду, її було перетнуто, компанія запускає дуже сміливий проєкт. Вона хоче розпочати будівництво одного з найдовших на той час мостів у світі. Він мав би з’єднати Монреаль безпосередньо з південним берегом. За перехід через річку Святого Лаврентія відповідають три інженери: Олександр Росс, Джеймс Ходжес і Роберт Стівенсон. Останній до слова, був сином винахідника залізниці.
Проєкт стартував у 1854 році. Під його реалізацію були мобілізовані майже всі громади міста та його околиць. Ірландці, які на той час складали ледь не 25% населення Монреаля, взялися до справи з завзяттям. У Pointe-Saint-Charles під час копання землі для під’їзних шляхів до майбутнього мосту робітники виявили могили близько 6000 ірландських іммігрантів, які померли від тифу наприкінці 1840-х років. Щоб віддати їм шану, земляки встановили перед входом до мосту величезну скелю, знайдена під час робіт на дні річки.
Перший потяг
У грудні 1859 року міст був готовий. Щоб засвідчити його якість по ньому пустили три локомотиви, які тягли вагони, що були завантажені камінням. Так мостобудівники перевіряли міцність конструкції. Єдиним пасажиром, який міг постраждати був машиніст, але міст вистояв. Щойно якість роботи було підтверджено, дорогу, з великою помпою урочисто відкрив син королеви Вікторії, принц Уельський. Ця подія відбулась 25 серпня 1860 року. Жителі Монреалю тоді ніжно називали свій міст “восьмим чудом світу”.
Щоб захистити поїзди від негоди, проліт, який урочисто відкрив майбутній король Едуард VII, “вдягли” у штучний тунель. Він був схожий на довгу трубу. Світло потрапляло сюди лише через кілька вікон, а тому, локомотив, який працював на вугіллі, закурював пасажирів у вагонах у прямому сенсі слова.
Реконструкція Вікторії
Оскільки після будівництва кількість потягів, що їхали цим тунелем суттєво зросла, й відповідно дим від вугілля дуже закіптявив його внутрішні стіни, у 1898 році міст Вікторії був удосконалений. Тут побудували ще одну залізничну колію, а також дві бічні платні дороги, щоб дозволити проходити пішим пішоходам та вершникам. Металевий тунель замінює відкрита конструкція зі сталевих балок. Це порадувало мандрівників, адже вони нарешті змогли побачити річку, яку перетинають.
Відповідно до того, як зростав рух залізницею, економічний розвиток південно-західного Монреаля також прогресував. Гігантські залізничні майстерні Grand Trunk забезпечували роботою дуже багатьох місцевих кваліфікованих робітників. Населення зросло з 18 тис. осіб у 1861 році до 36 тис. у 1881 році.
А ось у XX столітті «восьме чудо світу», яке побудували в 1860 році, втратило свою монополію на перетин річки. У нього з’явились молоді й амбітні, залізобетонні конкуренти.
