Неділя, 14 Липня, 2024

Монреальський симфонічний оркестр — чотири етапи становлення традицій класичної музики в Монреалі

Так сталося, що в Монреалі традицію симфонічної музики втілював не один Монреальський симфонічний оркестр, а чотири послідовних симфонічних групи, які змінювали одна одну. А відтак, перший оркестр працював під керівництвом Гійома Кутюра з 1894 до 1896 року, другий під керівництвом Ж.-Ж. Гуле з 1898 до 1919 року, третій під керівництвом Ж.-Ж.Ганьє з 1927 до 1929 року й четвертий — Société des Concerts symphoniques de Montréal, був заснований у 1934 році. Починаючи з 1980 року один із головних великих оркестрів Канади та неперевершений за своїм виконанням і, як наслідок, цінами. Оркестр прийняв двомовну назву Orchester symphonique de Montréal у 1954 році, але в 1979 відновив свою єдину французьку назву. Більш докладно про все це читайте на montreal-future.com.

Витоки Монреальського симфонічного оркестру

Ще в 1845 році в Le Spectateur canadienne з’явилося оголошення про запрошення монреальських інструменталістів створити філармонію. Та лише в 1863 році з’явилося Канадське філармонійне товариство, яке об’єднало близько тридцяти інструменталістів. На першому великому концерті в Nordheimer Hall 26 березня увертюру Обера «La muette de Portici» виконав повний оркестр, який також акомпанував «Stabat Mater» Россіні. А пізніше було шість «Класичних камерних концертів» під керівництвом Франца Джехіна-Пруме в Залі механіків на початку 1871 року. Так усе починалося.

А вже 28 травня 1877 на своєму інавгураційному концерті Монреальська філармонія зібрала оркестр для супроводу «Месії».

Тоді Артур Буше вперше використав термін «Монреальська симфонія». Та вирішальним роком для створення Монреальського оркестру став 1891, коли Ернест Лавін привіз із Європи, здебільшого з Бельгії, близько тридцяти кваліфікованих інструменталістів, щоб вони приєдналися до оркестру Sohmer Park.

Цей оркестр грав лише кілька сезонів, і консерваторія, і запланована Лавінь (проєкт, який привабив музикантів), так і залишилися лише на папері та в мріях. Кілька інструменталістів, однак, залишилися й оселилися в Монреалі. Саме вони й сформували ядро ​​першого Монреальського симфонічного оркестру. Він був організований як кооператив Ж.-Ж. Гуле, який став його концертмейстером.

Гійом Кутюр був його директором протягом двох сезонів з 1894 до 1896 року у Windsor Hall. За цей час близько 40 інструменталістів дали 18 концертів. Особливо слухачам подобалась Перша Симфонія Бетховена у виконанні музикантів. Вони покладали на музикантів та оркестр у цілому великі надії. Місцева преса писала, про те, що вже зовсім скоро в Монреалі з’явиться свій оркестр Lamoureux, як у Парижі.

Але минули два доволі вдалих сезони, і через внутрішні конфлікти оркестр припинив своє існування. Відповідно протягом усього сезону 1896–1897 і першої половини 1897–1898 Монреаль був без симфонічного оркестру.

Другий Монреальський симфонічний оркестр

На початку 1898 року Ж.-Ж. Гуле, своєю чергою, об’єднує близько тридцяти інструменталістів під назвою Симфонічний оркестр і, взявши на себе керівництво, зобов’язується у випадку дефіциту грошей виплачувати зарплатню музикантам зі своєї кишені.

Жозеф Сосьє був солістом першого концерту, який відбувся 14 січня в Queen’s Hall. Звучали увертюра Вільяма Телля та Військова симфонія Гайдна. У 1898–1899 роках цей добре організований оркестр, секретарем якого був віолончеліст Віктор Пеллетьє, а адміністратором Френк А. Вейтч, дав 12 концертів.

Після того, як у 1899 році згорів Королівський зал, оркестр Гуле, переїхав до Віндзор-холу. До 1903 року в ньому вже працювало 45 інструменталістів, відтак він переїхав до більшої зали Академії музики. Згодом колектив давав по шість-вісім концертів за сезон. Наприкінці 1905–1906 років бухгалтер із гордістю звітував про надлишок у 70 доларів. Були найняті солісти з-за кордону, зокрема, скрипалі Анрі Марто, Мері Хол і Фріц Крейслер.

Протягом кількох сезонів концертмейстером був Еміль Таранто, який також грав як соліст у 1904 році. Репертуар, який обирав Гуле, іноді був амбітним, а іноді занадто амбітним — симфонії № 2, 3 і 4 Бетховена, 7 і 8 Шуберта, № 3 і 4 Мендельсона й Симфонія № 40 Моцарта. Що правда не завжди ці роботи виконувалися в повному обсязі.

Під час війни 1914–1918 років концерти стали рідшими. В 1919 році в Princess Theatre Монреальський симфонічний оркестр дав свій останній концерт.

Третій Монреальський симфонічний оркестр

Про заснування третього оркестру було оголошено в грудні 1927 року, а його перший концерт відбувся 22 січня в театрі Princess. Ж.-Ж. Ганьє був художнім керівником оркестру, а Френк Стівен Мейген — президентом. Оркестр виконував Оксфордську симфонію Гайдна, «Бенкет павука» Русселя та «Карактак» Елгара. Пізніше Ганьє замовив основні твори Шуберта, Бетховена, Вагнера, Сібеліуса, Равеля та Хонеггера. Але економічна криза сильно вдарила по оркестру, який був змушений припинити свою діяльність. Після цього Ганьє ще диригував в інших проєктах у Монреалі, аж до 1930-их років.

Близько 1930 року Ежен Шартьє заснував був Монреальський філармонічний оркестр (спочатку оркестр Національної музичної консерваторії), який давав концерти в готелі Mont-Royal. Значно пізніше однойменний професійний ансамбль представив кілька сезонів у Театрі Сен-Дені з престижними запрошеними диригентами.

Товариство симфонічних оркестрів Монреаля

Ідея створення нового оркестру набула поширення завдяки кампанії в пресі. Ініціаторами проєкту, на який виділявся грант у розмірі 3000 доларів від уряду Квебеку, була група громадян. Було сформовано комітет, і перший концерт призначили на 14 січня 1935 року в аудиторії Le Plateau. Серед членів-засновників та членів керівного комітету, до складу якого входять Луїс-Атанас Девід — почесний президент, Ернест Тетро — ​​президент, а також Аннет Доре, Убальд Бойє, Віктор Доре, Жан С. Лаллеман і Анрі Летондал. Засновники наголошують, що створення симфонічного оркестру на сході Монреаля є відповіддю на прохання, яке давно висловлювало французьке населення міста й що він на дві третини складається з франко-канадських інструменталістів.

Оркестр отримав свій офіційний статут у 1939 році. Згодом диригенти та солісти почали приїжджати з-за кордону, зокрема, Володимир Гольшман, Жан Морель, Пауль Стасевич, Фріц Штідрі, Олександр Брайловскі тощо.

У підсумку художнім керівником колективу став бельгійський диригент Дезіре Дефо. Тривалий досвід роботи Дефо в Бельгії та інших країнах Європи, а також його міжнародний авторитет були дуже корисними. Дефо був ініціатором спеціальних заходів, наприклад, фестивалю, присвяченому симфоніям Бетховена і презентації весняних гала-концертів, які включали такі твори, як «Борис Годунов» і «Прокляття Фауста». У цей час з оркестром почали виступати найвідоміші диригенти: сер Томас Бічем, Леонард Бернштейн, Фріц Буш, Жорж Енеско, Еріх Лейнсдорф та інші.

У підсумку оркестр мав багато злетів, концертів, перемагав на конкурсах, поміняв кілька керівників. Стикнувся з конфліктами в колективі, страйками музикантів, аж поки остаточно не занепав у 2000 роках. Однією з причин занепаду вважають загальний занепад інтересу до класичної музики.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.