Історична частина Монреаля є найбільш визначною пам’яткою та туристичною візитівкою міста. Це один із найстаріших міський кварталів всієї Північної Америки. В’є-Монреаль – це цілий комплекс архітектурної спадщини Нової Франції. Про найвизначніші пам’ятки цього кварталу та як їх будували – пишемо далі на montreal-future.
Непроста історія створення міста
На початку 17 століття у цю місцевість вперше навідалися французькі мореплавці. Вони освоювали тамтешні землі, аби через кілька десятиліть заснувати тут поселення. Виникло воно довкола головного порту міста у 1642 році. Згодом місто стало володінням короля Франції. Свою назву місто отримало не одразу, європейці називали Монреалем тільки острів, а от саме місто – Віль-Марі.
На початку 18 століття де Лері побудував в місті укріплення, котрі й стали умовними кордонами старого міста. Однак через те, що більшість будівель була споруджена із дерева, місто часто потерпало від пожеж. У 20-х роках король Франції видав заборону на будівництво дерев’яних споруд. Відтоді місто мало укріплюватися тільки кам’яницями. Однак дозволити собі побудувати домівку із цього матеріалу могли далеко не всі. Тому бідніші мешканці міста освоювали окраїни Монреаля.
У другій половині 18 століття Нова Франція стала колонією Британії. Це наклало і свій відбиток на зовнішньому вигляді старого міста. Тут відчувався вплив англійських архітекторів, проте методи проєктування міста залишилися такими ж. Однією з основних характеристик приходу британців є будівництво католицьких храмів поза межами центральної частини міста. Упродовж шістдесятих років 18 століття Монреаль знову потерпав від масштабних пожеж. Чимало історичних будівель місто назавжди втратило. В’є-Монреаль почали перебудовувати.
Розвиток і туристична привабливість
Упродовж наступного століття місто динамічно розвивалося. З’явилися історичні будівлі – дім Олдред, споруда біржі, величний собор Нотр-Дам, ринок Бонсекур. Ці споруди стали основою формування кварталу. Інженери проєктували нові площі, ставили монументи визначним діячам міста. У старому місті залишилося тільки сім будівель, які побудовані у період до приходу британців. Серед них – семінарія Святого Сульпіція, стара лікарня, замок Рамзея, будинок Дюма.
20 століття стало для міста період переосмислення історичної спадщини. Влада міста тривалий час не розуміла цінності старих споруд. Намагаючись отримати економічні вигоди від розвитку порту, центральних вулиць, урядовці хотіли зносити деякі будівлі. Крім того, ті проєкти, які вони запропонували для розвитку міста, потребували збільшення вулиць, появу магістралей.
Проте активна громадська позиція змусила місцеву владу задуматися над історичними пам’ятками. Прокладення великих магістралей уздовж старого кварталу знищило б автентичний вигляд В’є-Монреалю. Місцеві урядовці поступово вчилися розвивати міську архітектуру без шкоди спадщині.
Згодом історичний квартал міста став приваблювати представників готельного бізнесу. Відтак у старому місті появлялися дедалі більше закладів відпочинку, кафе та ресторанів. Увага з боку туристів щоразу зростала. Усі найбільш престижні заклади намагалися знайти собі місцину в історичному кварталі. Почало розвиватися нічне життя міста, культурне та розважальне середовище Монреаля зосереджувалося тут.
До кінця 20 століття В’є-Монреаль став одним із найбільш відвідуваних місць всієї Канади. Щороку до нього приїжджали приблизно 11 мільйонів мандрівників. Поряд із комфортною і привабливою інфраструктурою туристи мають змогу відвідати історичні площі, собори, ринки і порт.