Столиця канадської провінції Квебек упродовж всієї історії вражала своїми архітектурними звершеннями, інноваційними ідеями щодо будівництва мостів, зведення адміністративних споруд та проєктування вулиць. Із середини 20 століття Монреаль став одним із передових у Північній Америці міст за кількістю та якістю втілених урбаністичних проєктів. Тут і нетрадиційні рішення із житловими кварталами, екстравагантні споруди і «танцюючі» вулиці. Головним же критерієм розумної урбаністики міста без сумніву є адаптація архітектури до клімату, погоди, автомобільного руху і зростання населення. Більше на montreal-future.
Життя монреальців під землею
Місто розташоване у доволі екстремальному кліматичному поясі. Взимку температури сягають десятків градусів з позначкою мінус, а от літо інколи не поступається спекотним пляжам Флориди. Проєктувальники міста вирішили частково допомагати мешканцям долати такі перепади температур. Для того, аби зі свого будинку доїхати до роботи, школи чи дитсадка жителю Монреаля подекуди не потрібно виходити із підземелля метро. Воно розташоване повністю під землею, більше того – має прокладені пішохідні та транспортні шляхи до житлових кварталів, районів приватних будинків та інфраструктури міста – закладів освіти, центральних офісів тощо.
Окрім цього, вокзал, де прибувають звичайні потяги, зведений теж під землею. Він сполучений із метрополітеном підземними авеню. Такі дивні, однак дуже корисні для мешканців рішення, місцева влада ухвалила ще у шістдесятих роках під час проєкутвання транспортних шляхів. Усі колії із поверхні вулиці інженери прибрали, заховавши під землею.
Взаємодія з екологією
Монреаль із кожним роком адаптує урбаністичні рішення до буденних потреб мешканців, природних процесів й екологічних викликів. Так, місто поступово набуло неофіційного статусу «розумного». Цьому є декілька причин, одна із них – застосування штучного інтелекту.
Цю інновацію інженери-урбаністи використовують задля виявлення хворих дерев на вулицях і зелених зонах міста. Із такою проблемою Монреаль зіткнувся ще в давніші часи. Щоби виявити хворе насадження, достатньо зробити світлину дерева. Штучний інтелект розпізнає його з-поміж здорових дерев та вказує, яке насадження потрібно неодмінно ліквідовувати. Такий інноваційний підхід без сумніву став у пригоді комунальним службам Монреаля.
Ще один приклад нестандартного рішення – «розумні» попільнички. Вони виявляють недопалену сигарету і гасять її. Сміття від цигарок створювало чимало проблем для мешканців. Це і випадки загорання в урнах, неприємні запахи від тління та загальне забруднення повітря вулиць. Із «розумними» попільничками місто позбувається надоїдливих проблем.
Без під’їздів, зате зі сходами
Для величезної кількості будинків у Монреалі традицією стала відсутністю під’їзду як такого. Це спрощує роботу комунальним службам та навчає мешканців міста самоврядуванню. Зазвичай у цьому плані йдеться про споруди відносно невеликої поверховості.
Натомість своєрідною традицією у монреальців є спорудження сходів прямо на вулицю – нехай це буде і третій чи четвертий поверх. Спорудження сходових шляхів із виходом прямо на вулицю розпочали ще наприкінці 19 століття. Це було зумовлено зростанням кількості населення. Таким чином влада міста намагалася сполучити треті поверхи, економлячи простір. Однак понад 4 десятиліття таке архітектурне бачення було під забороною. Це, мовляв, впливає на загальний вид вулиць та безпеку громадян. Проте у вісімдесятих роках будувати сходи знову дозволили.
Зовнішні східці вважаються символом міста. Таке архітектурне рішення вплинуло на туристичний імідж Монреаля, впізнаваність та унікальний шарм. Чимало мандрівників шукають вулиці, де можна побачити різноманітні за будовою, кольорами й формою східці будинку. Висота їхня залежить від поверховості, а будова – від креативу мешканців.
Музей води як приклад архітектури майбутнього
До всесвітньої вистави «Експо-67» архітектор Річард Фуллер створив дивовижну споруду, котру одразу почали називати прикладом інноваційного бачення архітектури. Інженер спорудив Біосферу – споруду у вигляді геодезичного купола. Вона побудована із дрібних поєднань у формі молекул.
Розміщується будівля на острові Святої Олени, що омивається річкою Святого Лаврентія. В діаметрі Біосфера має майже 80 метрів, а висота її – понад 60. Звели споруду зі сталевих стрижнів. Спершу її будували як павільйон для виставки 67 року. Однак пізніше автори передали будівлю у власність мерії. Біосфера була покритою акриловою плівкою, проте внаслідок пожежі вона була пошкоджена, відтоді будівлю залишили у сучасному вигляді.
Конструкція Біосфери часто використовується як візуальний приклад будови молекул фуленерів – алотропних модифікацій вуглецю. Таку назву вони здобули на честь архітектора Річарда Фуллера. Будівлі такої форми згодом стали його впізнаваним стилем.
Від дев’яностих років у споруді розмістили музей води. Його присвятили у першу чергу екологічній системі річки Святого Лаврентія. Задля цього Міністерство довкілля Канади укладало договір із містом. Всередині куполу почали зводити споруду – музейні приміщення. Офіційне відкриття відбулося влітку 1995 року. Біосфера стала першим в Канаді музеєм, приуроченим водному середовищу. Ідейним наповненням споруди стала популяризиція ідей щодо економного використання води, боротьби зі зміною клімату та відновлення природних ресурсів.
Вуличний танцпол: інтерактив посеред міста
Посеред однієї із вулиць Монреалю розмістили інтерактив для шанувальників танців. Автором такого рішення став архітектор Жан Вервіль. Він запропонував ідею із танцювальним майданчиком просто на пішохідній вулиці. Кожен перехожий може взяти участь у своєрідному виступі.
Майданчик спорудили у вигляді тисяч слідів-мозаїк. Вони хаотично розкидані перед музеєм сучасних мистецтв Монреаля. Така вулиця стала архітектурним новаторством, експозицією в музеї та водночас центром притягання місцевих артистів.
Комплекс Хабітат: нетиповий житловий квартал
Згадуючи про всесвітню виставку 1967 року, чимало мешканців і гостей Монреаля говорить саме про цей комплекс. Тоді і зараз він викликає у людей суперечливі враження. З одного боку – це дуже нестандартне архітектурне рішення як для житлового комплексу, з іншого – досить суперечливий з естетичної точки зору будинок.
Архітектор Моше Сафді задумав спорудити 346 кубів, що стоять один на одному. А в цілому – створюють 146 квартир. Більше того – кожне із помешкань має свій садок. Квартири начебто пов’язані, однак насправді – є, по суті, окремими житловими ділянками.
У шістдесятих роках автор звертав увагу на те, що помешкання у цьому житловому комплексі є доволі дешевим. Однак після того, як Хабітат став одним із туристичних магнітів у Монреалі, купити тут помешкання може далеко не кожен. Тому думка про те, що екстравагантне жило може бути і доступним за ціною, не довела себе. Проте комплекс однозначно увійшов в історію Монреаля, а щонайважливіше – наклав відбиток на урбаністичні процеси у світі.
