Чи знали ви, що перші автобуси з’явилися в Америці та Європі на початку XX століття? Або ж про те, що спочатку Монреальська трамвайна компанія віддавала перевагу трамваям, а не автобусам. Вони вважали, що автобуси менш комфортні й можуть перевозити менше людей. Та коли компанії довелося замінити кілька частин залізничного переїзду на вулиці Сент-Етьєн, тут відчули, наскільки це не дешево. Відтак ідея замінити трамваї на автобуси здалася більш резонною. Про появу автобусів у мегаполісі читайте на montreal-future.com.
Автобус проти трамвая
Відтак сказано, зроблено. Дві білі вантажівки були перетворені на автобуси в майстернях компанії Youville. Після чого 22 листопада 1919 року відбулося урочисте відкриття нової послуги для монреальців і гостей міста. Ще за два роки в 1921 на автобуси були переобладнані наступні дві білі вантажівки. Новоявлені автобуси почали перевозити пасажирів між вулицею Беррі та поромом на острів Сен-Елен.
На думку керівників, компанії випробування пройшли успішно, відтак настала черга дати автобусам реальний шанс. При цьому вдосконалення міського колісного транспорту відбувалося впродовж багатьох років. У 1925 році Монреальська трамвайна компанія створила автобусний підрозділ і відкрила три нові лінії. Таким чином упродовж серпня автобуси курсували за маршрутом Лашин — Монреаль — Схід, Лашин — Лассаль і Шербрук стріт.
Після того як стався остаточний перехід на перевезення пасажирів автобусами, компанія вирішує не робити їх сама, а звертається до американських постачальників. У результаті з’явилися нові лінії на вулиці Сен-Юбер, в Оутремоні, у Вердені та між районами Бордо й Картьєрвіль. Натомість Монреальській трамвайній компанії довелось побудувати свій перший автобусний гараж у Сен-Анрі, адже кількість автобусів невпинно збільшується. На той час їх уже налічувалось 55 одиниць, замість 24, які працювали в місті раніше. Тому гараж побудували із запасом, він міг вмістити 85 транспортних засобів.
У той самий час відбувалося тестування кількох нових моделей автобусів. Один із них — знаменитий Atwater Avenue Monster, побудований американською компанією Versare. У 1931 році на вулиці Коте, неподалік від головного офісу компанії, був побудований гараж на 35 автобусів. У 1931 році мережа була розширена, щоб обслуговувати Лонгвіль та острів Сен-Елен через новий гаврський міст.
А автобусний підрозділ на той час налічував вже 155 автобусів, які щороку перевозили понад 20 мільйонів пасажирів. Як відомо, в 1936 нові гаражі відкрилися в Монреалі — на Сході та на авеню гора Рояль. Початок та кінець Другої світової війни монреальський автобусний парк зустрів, відкриттям гаража в Бельшассі в 1941 році, в 1944 році в Шарлевуа та в 1947 у Вільєрі.
Коротка тролейбусна епопея
Та не автобусами єдиними перевозили пасажирів у Монреалі. 29 березня 1937 року на вулиці Боб’єн вийшли на лінію цілих сім тролейбусів, які, до слова, виготовили в британській компанії AEC. Слід зауважити, що це був перший сучасний тролейбусний транспорт не лише в місті, але й у Канаді. До цього були невдалі випробування у Віндзорі та Торонто, що в провінції Онтаріо.
Десять років потому Монреальська трамвайна компанія вирішила продовжити експерименти, й отримала 40 нових тролейбусів. Ці транспортні засоби були виготовлені компанією Canadian Car. Їх ввели в експлуатацію. Відтак тролейбусний транспорт курсував такими вулицями, як Боб’єна, Амхерста, авеню Крістофа Коломба та вулицею Беланже. Як бачимо, кількість тролейбусів у мегаполісі почала зростати. Ба більше, в 1952 році їх було вже 80, а в 1966 році — 105. Та все ж таки, тролейбуси не прижилися в Монреалі, і просто перестали їздити.
Що ж стосується автобусів, то на початку 1950-х років місто взяло на себе відповідальність за громадський транспорт, і трамваї були замінені автобусами остаточно. Так у 1951 році нова Комісія з транспорту Монреаля придбала 1 300 автобусів. Серед них більша частина, а саме 1 000 одиниць, була виготовлена в Канаді — це була модель Car-Brill. До того ж Комісія з транспорту переобладнала старі трамвайні депо й розширила свої майстерні в Usine Crémazie, які були відкриті в 1948 році.
А ще були відкриті нові гаражі в Намюрі в 1954 році, Фронтенаку в 1956 та в Сен-Мішелі в 1957, не кажучи вже про кінцеві станції в Етуотер. Окремо слід зазначити, що в 1955 році був створений перший експрес-автобус, який курсував вулицею Сен-Деніс. А в грудні 1959 року, автопарк міської компанії поповнився абсолютно новою моделлю автобуса General Motors New Look.
Автобусний сервіс
Природно, що територія, яку обслуговували автобуси міської Комісії з транспорту зросла. У цьому десятилітті також додалися нові автобусні лінії. До прикладу, в Сен-Леонар у 1963 році, у Рів’єр-де-Прері та Жака-Картьє в 1966 році. До слова, останній маршрут пізніше був об’єднаний із Лонге. Крім того, у тому таки 1966 році з’явився маршрут в Анжу.
Слід зауважити, що всі нові зупинки були для свого часу найсучаснішими будівлями, їх встановили в стратегічно важливих місцях на маршрутах. Ще з нововведень 1960-х років можна відзначити скасування зональних тарифів на проїзд, яке відбулося в 1965 році.
Це було зроблено для того, щоб автобуси та метро мали однакову вартість проїзду. Адже в жовтні 1966 року в Монреалі з’явилося метро, а це багато чого змінило в автоперевезенні монреальців і гостей міста. Були створені десятки нових ліній, багато зі старих були змінені або, навіть скасовані. Також з’явилися нові магнітні квитки та нові сполучення.
1970 рік розпочалися першим дослідженням — «Місце відправлення — місце призначення», що дозволило Комісії краще адаптувати всю мережу до потреб пасажирів. У 1971 році гараж Сен-Дені ще раз розширили, а в 1973 році додався до гурту гараж у Лежандрі. Таким чином, в 1974 році була створена перша служба Métrobus на бульварі Ньюмана в ЛаСалле.
Того ж року була запроваджена точна оплата за проїзд в автобусах. Крім того, автобуси міської компанії можна було впізнати ще здалеку — вони були пофарбовані в біло-блакитний колір. Ще одна примітна подія сталася в 1977 році, така собі Франсін Мальте стала першою жінкою, яка сіла за кермо автобуса в мегаполісі.
У 1980 році Комісія отримала мандат на обслуговування 61 муніципалітету в передмісті Монреаля. Протягом кількох років вона добре справлялася зі своїми обов’язками. Протягом 1980-х були також відкриті нові гаражі, вони з’явилися, зокрема, в Анжу в 1983 році й Сен-Лорані в 1985 році. Тоді ж компанія отримала нову модель автобуса, Classic, а в 1988 році вона запустила свою першу мережу нічних автобусів.
Доступність автобусів
1990-ті відзначились появою спеціальних автобусних смуг. У 1992 році було додано більше зарезервованих смуг на авеню дю Парк, бульварі Рене-Левек Оуест та на набережній Кот-де-Нег. 1997 рік відзначився появою вебсайту міської автобусної компанії. А до цього, в 1996 році було зроблено великий крок уперед у забезпеченні доступності автобусів для всіх без виключень — на монреальських маршрутах з’явився перший автобус із низькою підлогою. А до 1998 року налічувалося три перших лінії, які були доступні для людей в інвалідних візках.
У 2009 році, компанія відкрила новий цех і розширила свій Центр транспорту Лежандр. Ба більше, вона запустила кілька нових маршрутів, у тому числі 747 між центром міста та аеропортом Монреаль-Трюдо.
Джерела:
- https://www.stm.info/fr/a-propos/decouvrez-la-STM-et-son-histoire/histoire/bref-historique-des-titres-de-transport-montreal
- https://www.stm.info/fr/a-propos/decouvrez-la-STM-et-son-histoire/histoire/100-ans-de-bus-0
- https://www.stm.info/fr/a-propos/decouvrez-la-STM-et-son-histoire/histoire/histoire-des-bus