Коли в 1878 році в Канаді запровадили перший телефонний зв’язок, нікому не потрібно було запам’ятовувати номери телефонів. Усе відбувалося наступним чином — клієнт телефонував, називав ім’я того, з ким забажав спілкуватися, і woo à la. Якщо ж, до прикладу, кілька джентльменів мале одне й те саме ім’я, то оператор проводив більш детальне опитування, з’ясовуючи, кого саме хоче почути абонент.
Розпізнати людину можна було за родом занять, наприклад: «Матьє банкір, чи Матьє фермер», уточнював оператор. Але із часом, коли клієнтів ставало дедалі більше, такий спосіб розпізнавання і з’єднання з абонентом став не практичним. Довелось придумати щось інше. Про те, як у Канаді загалом, та Монреалі, зокрема, з’явився перший телефон та до чого це призвело читайте на montreal-future.com.
Історія появи перших телефонів
Відтак уже на початку осені 1884 року відбулася ця сама зміна, яка поклала початок телефонним номерам. Майже 2,5 тис. клієнтів компанії Bell у Монреалі та Торонто повідомили, що всі майбутні дзвінки здійснюватимуться через запит номера, а не імені. А вже впродовж трьох років набір номера став звичайною практикою. В епоху ручного перемикання на потрібного абонента найпоширенішою практикою стало вказування спочатку назви телефонної станції, а потім номера абонента.
Телефонна станція — це будівля, у якій розміщувалися комутатори, що з’єднували телефонні лінії. Таким чином, назву станції, а потім невелику групу цифр, було легше запам’ятати, ніж самі цифри. До прикладу, типовий запит того часу звучав таким чином: «Центральний Сен-Луї, 2–4–5–3, будь ласка». Місцеві адміністратори телефонної компанії, які зналися на назвах району, де вони знаходилися, перераховували станції таким чином, щоб назви мали місцеве значення та зрозуміло звучали.
Ще через сорок років запровадили автоматичний набір. Тоді телефонні номери почали включати комбінації літер і цифр, загалом мало бути шість символів. Але цього ноу-хау на довго не вистачило. Річ у тім, що до 1950-х років міські райони Канади зростали так швидко, що шестизначної системи банально не вистачало для всіх охочих. Тоді в ужиток увійшли семизначні номери телефонів. Тобто нові номери почали містили префікс телефонної станції.
Ще одне новаторство тих часів, стосувалося цифри «1». Вона використовувалася лише для набору таких номерів, як «113», за допомогою якого викликали інформаційну або ремонтну служби. Тоді ж таки у 1950-х роках, було запроваджено автоматичний міжміський зв’язок. Тут також знадобилась цифра «1». З її допомогою сигнал подавався автоматичному обладнанню, вказуючи на те, що набраний номер є міжміським.
Початок 1960-х років теж вніс певні новаторства в телефонному зв’язку в Канаді. У ці роки запровадили повністю цифровий набір, який став єдиною системою телефонної нумерації в Канаді та Сполучених Штатах. Такі «зацифровані» номери мали сім цифр і не містили літер, від слова «взагалі». Перші три цифри відповідали телефонній станції певного міста чи району, тобто були кодом телефонної станції, а останні чотири — ідентифікували лінію абонента.
Протягом 1980-х років прогрес сягнув небачених на той час обріїв. Номери почали реєструвати для кардинально нових послуг. Мова про пейджери, мобільні телефони, факси та інтернет-лінії. Тоді ж ввели телефонні коди, а починаючи з осені 1994 року стало обов’язковим набирати «1» або «0», а потім код міста та номер телефону для міжміських дзвінків. Протягом 2000-х років багато міських районів перейшли на 10-значний місцевий набір, який був поширений у більшій частині Канади.
Монреальське вдосконалення телефону
У Монреалі вперше продемонстрували телефон у 1877 році. Тут сталася досить цікава історія. Після демонстрації винахід Грема Белла взявся негайно вдосконалювати квебекський ювелір Сиріл Дюке. Чоловік збільшив його радіус дії, поширив по всій провінції та винайшов телефонну слухавку. Погодьтесь, вдосконалення досить суттєве, враховуючи, що із часом телефон перетвориться на суцільну слухавку, яку люди нині носять у кишенях.
Цікаво, що в Монреалі Дюке встановив два телефонні апарати, за допомогою яких можна було спілкуватись двом парафіяльним цвинтарям Нотр-Дам та Нотр-Дам-де-Неж. Щоправда, після того, як родина винахідника телефону в 1880 році заснувала компанію Bell Canada, Дюке був змушений відмовитися від своїх прав на телефон, така сама доля спіткала й інших конкурентів.
Встановивши монополію і ставши єдиним постачальником телефонів, компанія Bell запропонувала свої тарифи, схваливши їх у федеральному уряді та взялась до справи, розширюючи мережу. На перешкоді стала Велика депресія та Друга світова війна, які дещо уповільнили розвиток зв’язку в мегаполісі. Відтак дротовому телефону пощастило стати справді, універсальним засобом спілкування в Монреалі лише, близько 1960 року.
У перші десятиліття роботи нової технології в місті спочатку її впроваджували переважно в бізнес-спільноті та домогосподарствах із високим рівнем доходу. Потім настала черга менш заможних монреальців. Щоб обслуговувати багатих клієнтів компанія Bell відкрила центральний офіс у районі Сен-Луї, на вулиці Кадьє, на перетині бульвару Сен-Жозеф.
Офіційне відкриття відбулося в середині серпня 1909 року. Після чого телефонна станція в Сен-Луї обслуговувала плато на північ від авеню Дулут, такі райони, як Отремон та Сен-Едуар. У цьому районі в ті часи проживало близько 30 тис. осіб. Так от, із цих 30 тис. телефонним зв’язком користувалися 2,5 тис. Це був найкращий показник по Монреалю.
Автоматичні станції
Автоматичні телефони без оператора з’явилися в Монреалі в 1920-х роках. Монреальці, підключені до автоматичної станції, набирали перші дві літери назви станції, куди вони телефонували, а після цього потрібний номер. Усе це робилося самостійно за допомогою циферблата. Сталася певна плутанина з телефонною станцією Saint-Louis. Абоненти по різному розуміли перші літери цієї назви. Це могли бути SA, ST чи навіть SL.
Відтак було вирішено залишити її на якийсь час ручною, тобто з оператором, а взимку 1924 року станцію перейменували на Bélair. Проблема була вирішена. Та в міру розширення автоматичного зв’язку абонентів перевели на більш сучасні телефонні станції в будівлях, обладнаних електроустаткуванням, де зовсім не використовувались послуги оператора, якщо мова йшла про міський зв’язок. Тому в березні 1931 року ця станція була зачинена.
Остання реорганізація
Коли, як і по всій країні між 1952 і 1958 роками в Монреалі відбувалася заміна номерів, 2-літерні та 4-значні телефонні номери міняли на 7-значні, здебільшого останні чотири цифри залишалися ті самі, а дві літери на початку міняли на дві нові й ще одну цифру. На півдні старі станції в Ланкастері отримала назви AVenue та VIctor. Ще одна станція на сході стала LAfontaine, а на півночі станцію назвали CRescent. Тут, до слова, ця назва застосовувалась для всіх ліній цієї станції.
Відтак більшість старих телефонних номерів починалися саме із цих двох літер. Пізніше станції використовувалися в основному для інтернет-сервісу Bell та з’єднання між різними телекомунікаційними мережами. А монреальці всі дружно почали переходити на мобільний зв’язок, та це вже зовсім інша історія.
Джерела: