Історія диджиталізації, чи то пак, цифровізації Монреаля, це частина глобального руху до зацифрування інформації. Він, як відомо, розпочався з перших методів табуляції ще в ХІХ столітті. Пізніше рух прискорився, завдячуючи розвитку обчислювальної техніки у XX столітті. Він трансформував практики, як мінімум ті, що пов’язані з публікацією та поширенням знань.Такі установи, як Монреальський історичний центр при Квебекському університеті в Монреалі, беруть активну участь у цій трансформації, адаптуючи свої музейні та освітні практики для включення цифрових технологій у посередництво та збереження спадщини. Детальніше на montreal-future.com.
XXI століття стало переломним моментом для монреальських музеїв. Вони застигли між змінами, перетвореннями та переосмисленням. В епіцентрі розв’язання нових питань заклади культури зіштовхнулися зі світом, де технічні інновації та новітні технологічні досягнення змінили ставлення до простору, часу та культури. Відтак музеї занурилися в стан глибоких змін. Загалом ці заклади завжди були схильними до переосмислення своїх місій, вони постійно прагнули й хочуть нині адаптуватися до потреб і очікувань своєї аудиторії.
Початки диджиталізації
Однією з найбільших змін у музейних установах за останні два десятиліття є інтеграція цифрових технологій. У заохочувальному контексті великих проєктів із зацифрування, інновацій у сфері цифрових засобів комунікації та медіації, музеї мають можливість переглянути своє ставлення до колекцій, музейних експозицій та відвідувачів. Цифрові технології змінили їхнє функціонування, створивши нові можливості для залучення відвідувачів, освіти та збереження культурної спадщини.
Цифрові технології, які використовуються, як в управлінні колекціями, так і в консервації, також займають незаперечне місце в посередництві. Бувши в центрі передачі знань та процесу інтерпретації, посередництво набуло безпрецедентного значення із часів нової музеології, теоретизованої ще Гюгом де Варіном на кінці 1960 років. Нині цей процес постійно піддається перегляду з метою якнайкращого обслуговування відвідувачів. Відповідно до цієї логіки культурної демократизації та з огляду на нове уявлення про аудиторію, музеї переходять від підходу, орієнтованого виключно на об’єкт, до підходу, орієнтованого на відвідувача.
Цей комунікаційний поворот є тією самою зміною перспективи та практики в підході музеїв до комунікації зі своєю аудиторією. Він підтримує розвиток взаємодії, залучення та діалогу з відвідувачами й має на меті створити більш інтерактивні та значущі музейні досвіди. Іншими словами, музей поступово стає місцем неформальної або позашкільної освіти.
Виходячи з усього вище сказаного, можна зробити висновок, що цифрові технології та медіація мають на меті полегшити відвідувачам доступ до музею. Це твердження є особливо актуальним для історичних музеїв та інституцій, що займаються культурною спадщиною. Історичні музеї та об’єкти культурної спадщини збирають, зберігають та експонують предмети, артефакти та документи, пов’язані з минулим.
Слід пам’ятати, що однією з головних особливостей цих установ є те, що вони зосереджуються на інтерпретації та презентації минулого. Відповідно, з метою залучення відвідувачів до діалогу про історію, розвитку знань та стимулювання роздумів про історичні події, народи та культури, а також задля виклику історичної емпатії, музеї просто змушені все частіше використовувати нові технології та цифрові засоби.
Зародження цифрових пристроїв
Цифровий пристрій, також званий електронним або технологічним пристроєм, означає сукупність приладів або обладнання, що містять електронні та комп’ютерні компоненти для виконання конкретних завдань шляхом обробки даних у цифровій формі.
Ці пристрої можуть мати різну форму, від невеликих портативних гаджетів до надскладних систем. Вони використовуються в багатьох сферах, таких, як комунікація, розваги, освіта тощо. У випадку з музеями вони відіграють дедалі важливішу роль, змінюючи досвід відвідувачів та забезпечуючи більш захопливу взаємодію з колекціями та експозиціями музею.
У 1960-х і 1970-х роках деякі музеї почали використовувати інформатику для управління своїми колекціями, а, головне, архівами. Перші інформаційні системи дозволили зберігати всі дані про музейні об’єкти, полегшуючи внутрішній пошук та управління ними. Уже в 1980-х роках монреальські музеї почали впроваджувати інформатику та технології в засоби посередництва. Це відбувалося за допомоги електронних аудіогідів, які досі використовуються багатьма установами Монреаля.
Ці портативні пристрої дозволяють відвідувачам слухати аудіокоментарі про артефакти, місця або виставлені експонати. Вони, ніби беруть на себе роль посередника, без людського контакту, пропонуючи історичний, художній або науковий контент у темпі, що відповідає швидкості навчання відвідувача.
Відтак можна вважати, що аудіогід є першою формою цифрового застосування в музеях Монреаля. Перша поява мультимедіа, яку можна назвати масовою, почалася в 1990-х роках із розвитком цифрових технологій. Ці інсталяції включають сенсорні екрани, відеопроєкції, анімації та інтерактивні пристрої, що дозволяють відвідувачам досліджувати монреальські виставки більш захопливо та цікаво.
Новий етап у цифровізації музеїв
З популяризацією смартфонів і сенсорних планшетів, тобто із середини 2000-х років музеї почали розробляти мобільні додатки та портативні мультимедійні плеєри для надання додаткової інформації своїм відвідувачам. Ці додатки дають доступ до детальних описів, зображень, відео та інтерактивного контенту, тим самим, посилюючи інтерес до музейних експонатів. Використання технології 3G та смартфонів стало популярним у 2009 році в Монреалі, після однієї з виставок.
Проте, захоплення телекомунікаційними технологіями стосується не лише музейної сфери Монреаля, подібні проєкти протягом останніх років постійно розвиваються в багатьох музейних установах по всьому світу. Різноманітність і багатогранність додатків, розроблених музеями за відносно короткий проміжок часу, дають уявлення про масштаби розвитку цього явища.
Вони також підтверджують доцільність, ба навіть необхідність, реалізації проєктів, що включають важливий технологічний компонент, при цьому, приділяючи увагу наданню якісного контенту, нагадуючи, що технологія не є самоціллю, а лише інструментом для взаємодії з відвідувачами. Нині цифрові пристрої відіграють ключову роль у музеях мегаполіса, зацікавлюючи відвідувачів та забезпечуючи імпульсивну взаємодію з колекціями та виставками.
Доповнена реальність
Крім того, у деякі музейні експозиції, починаючи з 2015 року були інтегровані технології віртуальної та доповненої реальності. Ці технології пропонують відвідувачам отримати набагато більш захопливі враження, дозволяючи їм, наприклад, подорожувати в часі або взаємодіяти з віртуальними об’єктами, накладеними на їхнє реальне оточення.
У Монреалі Музей образотворчих мистецтв використовував доповнену реальність для виставки Жана-Мішеля Баскіа у 2023 році. Музей доручив одній зі студій доповнити найвизначніші твори художника, віртуально перемістивши їх у їхнє первісне середовище, а саме в Нью-Йорк 1970-х і 1980-х років.
Джерела: