Еру телефонії в Канаді було відкрито лише в 1877 році, коли О.Гр. Белл продав 75% прав на патент на телефон у Канаді своєму батькові, Олександру Мелвілу Беллу, за один долар. Своєю чергою Белл-старший швиденько найняв агентів для набору абонентів на свої приватні лінії. Через три роки Dominion Telegraph Co. отримала ліцензію на використання патенту Белла в Канаді терміном на п’ять років. Більш детально про появу перших телефонів у Монреалі читайте на montreal-future.com.
Після цього впродовж кількох років не визначеності в 1880 році канадські права на патент були продані компанії National Bell Telephone Co. з Бостона. Хоча, як відомо, до 1880 року Монреальська телеграфна компанія пропонувала конкурентні послуги, хоча і, використовуючи суперечливі патенти Еліша Грея, Томаса Едісона та інших.
Перший телефон
Уперше телефон був продемонстрований у Монреалі в 1877 році. Причому винахід Грема Белла був одразу ж удосконалений місцевим ювеліром Сирілом Дюке, який збільшив радіус дії телефону, просуваючи його по всій провінції й винайшов телефонну слухавку. Одразу цей винахід не був сприйнятий загалом, але, як відомо, пізніше всі все зрозуміли й оцінили. Що зробив Дюке? У Монреалі він встановив телефон у парафіяльній церкві Нотр-Дам і на цвинтарі Нотр-Дам-де-Неж. Цей апарат вважається одним із найперших у мегаполісі. Чому одним із найперших?
Річ у тім, що є ще одна історія про перший телефон у Монреалі. Згідно із цією версією перший телефон з’явився в Монреалі роком пізніше завдяки ініціативі п’яти молодих монреальців. Ці люди, дізнавшись про винахід Олександра Грема Белла, задумали використати його, перш ніж він став надбанням громадськості. Тому добрим друзям спала на думку ідея спілкуватися між собою за допомогою телефону, який Белл щойно виставив на виставці у Філадельфії.
Для цього молодий канадський електрик Матіас Яннард запропонував друзям створити апарат за принципами, викладеними Беллом. Ідею молоді люди, ясна річ, підхопили та взялися за роботу. Головним інженером команда призначила пана Джаннарда, який проживав на вулиці Сангіне, поблизу вулиці Емері.
Але це було нелегке завдання, потрібно було встановити дроти, необхідні для передачі. Власне, на той час вулиці Монреаля не були так заселені, як нині. Було багато вільних ділянок, особливо на вулиці Сен-Дені між Дорчестер і Сент-Катрін, де майже всю сторону займали фруктові сади містера Чер’є. Тож стовпів бракувало. Однак розв’язання проблеми було знайдено шляхом надійного кріплення проводів до димоходів та ізоляції їх шматками гумового шланга. Зворотний провід сполучався з трубами акведука та забезпечував ідеальне замикання.
Інструмент для приймання та відправлення повідомлення складався з невеликої коробки із червоного дерева, забезпеченої отвором, який служив як для передачі, так і для приймання. Залежно від того, чи хотів абонент щось сказати, чи послухати, він тримав коробку біля вуха чи біля рота. Однак, попри таку примітивну конструкцію, чути було дуже добре.
Як стверджують у своїх спогадах сучасники, той телефон був предметом нескінченних розваг. Відтак щодня приходило багато відвідувачів, щоб насолодитися розмовою, говорячи в таємничу скриньку. Пізніше, з огляду на ажіотаж, навіть виникла ідея наблизити телефон до піаніно, щоб кожен охочий, а тоді зв’язок був відкритий для всіх абонентів, міг послухати, вдома модну на той час музику.
Ера жорсткої монополії
Але ця приватна телефонна компанія зникла, коли компанія Bell почала розгортати свої мережі в місті, хоча була свого часу дуже популярною. Так само, невдовзі й пан Дюке був змушений відмовитися від використання телефону. До слова така ж доля спіткала й інших претендентів-суперників на використання телефону в комерційних цілях. Розпочалася ера жорсткої монополії.
Компанія National Bell Telephone Co. була заснована в 1880 році, якраз із цим наміром. Бувши єдиним постачальником телефонів, вона мала свободу вибору тарифів, що правда, за умови схвалення федеральним урядом, і темпів розширення своєї мережі, щоб залишатись прибутковою компанією. Однак деякі економічні негаразди, як то Велика Депресія, чи міжнародні конфлікти — Друга світова війна, сповільнювали популяризацію та розповсюдження, здавалося б, необхідного винаходу. Відтак телефон став по-справжньому універсальним у Монреалі лише близько 1960 року.
Проте, хай там як, у перші десятиліття нової технології першими, хто взяв її на озброєння, були переважно бізнес-спільнота та заможні домогосподарства. Після центрального Монреаля, який обслуговували Головна, Верхня та Східна телефонні станції, а також тимчасовий об’єкт біля каналу Lachine, в 1898 році така станція відкрилася у Вестмаунті, пізніше настала черга Майл-Енду.
Поява перших АТС
Щоб обслуговувати клієнтуру, яка складалася з успішних найманих працівників, містер Белл відкрив центральний офіс у Віль-Сен-Луї, на вулиці Кадьє. Відкритий 15 серпня 1909 року, центральний офіс обслуговував плато на північ від авеню Дулут, Оутремон і Сент-Едуард. У цьому районі проживало на той час близько 30 тис. мешканців, з яких 2,5 тис. були телефонними абонентами. Це був трохи вищий рівень проникнення зв’язку, ніж у середньому по Монреалю.
У ті часи телефони працювали вручну — піднявши слухавку, абонент потрапляв до оператора, який запитував потрібний йому номер і завершував розмову, вставляючи штекер у панель. Будівля на вулиці Кадьє була спроєктована в першу чергу для розміщення великої операторської кімнати на верхньому поверсі, з їдальнею та гардеробом на першому поверсі. Електричне обладнання та технічні приміщення займали лише чверть наявного простору.
Автоматична телефонія без оператора з’явилася в Монреалі в 1920-х роках. Абоненти, підключені до нової автоматичної телефонної станції, повинні були набрати перші дві літери назви станції, а потім номер, володаря якого вони хотіли почути. Відтак із назвою станції Saint-Louis виникла деяка плутанина. Адже було не зрозуміло, які літери слід набирати — чи то SA, чи ST або, навіть SL. У січні 1924 року цю телефонну станцію, яка весь цей час залишалася ручною, просто взяли й перейменували на Bélair, щоб вона краще вписувалася в нову систему.
З розширенням автоматичного обслуговування абонентів Bélair перевели до нових, сучасних АТС у будівлях, оснащених електричним обладнанням, без операторів для місцевих дзвінків. Будівля Bélair у Майл-Енді була закрита в березні 1932 року. Відтоді будівлю займають Збройні сили Канади.
Стільниковий зв’язок
Прогрес, як відомо, ніколи не стоїть на місці. У підтвердження цієї тези історія, яка сталася в Монреалі в липні 1985 року. Можливо, не всі про це знають, але стільниковий зв’язок у Канаді теж розпочався в Монреалі, або правильніше між Монреалем і Торонто. Адже саме міський голова мегаполіса Жан Драпо першим у Канаді поспілкувався в такий спосіб із міським головою Торонто Артом Егглтоном.
Для розмови вони використали телефони, які були підключені до антени, не обмежуючи себе дротовим з’єднанням. Пізніше ця модель постачалася з власною сумкою для транспортування. Такий цікавий факт, перший комерційний абонент, такий собі Віктор Суарес, заплатив за свій мобільний телефон 2700$, а його щорічна абонплата складала 10$ тис.
Джерела: