Готельна індустрія Монреаля почала по-справжньому розвиватися на початку ХІХ століття. Тоді в місті з’явилася велика кількість розкішних готелів, найпрестижнішими з яких були Rasco, St. Lawrence Hall, Donegani, Windsor, Queen’s, Ritz-Carlton і Mont-Royal. Це було пов’язано з тим, що в ті часи почався розвиток туристичної галузі. Туристи, в основному європейські, хотіли насолоджуватися місцевими селами, порогами de Lachine і зимовими видами спорту. Як і скрізь у світі, індустрія туризму в Монреалі почала розвиватися на початку ХІХ століття завдяки розвитку засобів транспорту.
Адже за кілька десятиліть види транспорту швидко вдосконалювалися. Із середини століття залізничні лінії розширювалися із запаморочливою швидкістю, так само як парова навігація. У міру того, як подорожі ставали швидшими та комфортнішими, усе більше заможних американців, канадців, англійців і французів поспішали відкрити для себе Монреаль. І їм потрібно було десь зупинитися. Більш детально про один із найбільших готелів Північної Америки читайте на montreal-future.com.
Готельний бум
Місцеві готелі пропонували своїм відвідувачам вишуканий сервіс. Їх очікувало безліч різноманітних заходів після прибуття. До прикладу, спуститися на каное по de Lachine порогам — це була дійсно зворушлива пригода для туристів. Човнами керували корінні американці, оскільки вважалося, що вони єдині, хто може безпечно впоратись із цією ризикованою справою.
Загалом туристи були зачаровані корінними народами. Європейські французи з радістю та цікавістю їхали на екскурсію в село Caughnawaga. Проте там всі дуже розчаровувалися тим, що не бачили у селі вігвама, а ще більше тим, що їм не пропонували покурити індіанську люльку миру.
Саме такі розваги чекали туристів у Монреалі на початку ХІХ століття. А ще їх очікував шикарний за тими мірками готель Donegani. І хоча, нині є свідчення того, що ця будівля із часом використовувалася в різних цілях, це не скасовує той факт, що це був один із найбільших готелів Північної Америки. Donegani був розташований на північно-західному розі вулиць Нотр-Дам і Бонсекур, він послідовно був резиденцією В. Бінгема та Марі-Шарлотти Шартьє де Лотбіньєр.
А ще штаб-квартирою генерал-губернатора Канади, першою середньою школою Монреаля, а потім у 1846 році першим готелем Donegani. Пізніше була руйнівна пожежа 1849 року, коли готель згорів вщент, але незабаром відкрився в новому будинку за кілька кроків на схід від старого місця, на вулиці Нотр-Дам. Слід зауважити, що готельний бізнес Монреаля був досить значним на той час. Не дарма Donegani претендує на звання найбільшого готелю в Північній Америці.
Історія Donegani
З 1834 до 1836 року, після десяти років роботи свого готельного закладу в орендованих будівлях, Франческо Раско побудував власний престижний готель на вулиці Сен-Поль. Придбавши простору ділянку землі з великим старим будинком у 1833 році, Раско наступного року найняв мулярів Віталя Гібо та Томаса Макграта для будівництва цієї будівлі.
Справа почала рухатись досить жваво, у квітні 1836 року був завершений перший поверх, який включав ресторани та був прикрашений тесаними кам’яними аркадами на фасаді. Що стосується верхніх поверхів, то вони були урочисто відкриті 1 червня того ж року.
Франческо Раско зберігав право власності на свій готель до 1844 року, поки не зібрався повернутися до Італії. Тоді йому довелось продати заклад разом з усіма меблями своєму земляку Джованні Донегані. Останній же здав готель іншому італійцеві — Джозефу Донегані, який був племінником Раско.
У 1844 році, володіючи готелем менш як рік, Донегані продав його Шарлю-Серафіну Родьє, адвокату та майбутньому меру Монреаля, який утримував заклад аж до своєї смерті в 1876 році. Хоча верхні поверхи будівлі продовжували служити готелем ще протягом півстоліття, у готелі відбулася помітна зміна клієнтури. Для початку була змінена назва — готель Mack’s продовжував приваблювати джентльменів і їхні сім’ї між 1849 та 1854 роками, але готель Bytown протягом 1870-х і 1880-х років приймав уже найрізноманітніших відвідувачів, включаючи мандрівних торговців, ремісників і поденних робітників.
Перетворення на пансіонат
На першому поверсі, починаючи з 1840-х років, відкрили невеликі крамниці — бакалія та тютюн. До того ж тут торгували не продовольчі магазини, продаючи тканини, галантерею та, інші товари. Відповідно до комерційного характеру цих приміщень, приблизно в 1868 році кам’яні аркади були замінені великими вітринами, розділеними чавунними пілястрами.
На початку 1890-х років, коли великі готелі залишили цю територію, будівлю було перетворено на пансіонат. Навіть реставрація верхніх поверхів у 1909 році не запобігла подальшому занепаду колишнього величного готелю. З іншого боку, підприємства, розташовані на перших поверхах, відчували себе стабільно, впевнено ведучи бізнес.
Протягом перших двох десятиліть уже XX століття тут працювали Елі Бенуа Фільс, торговець борошном і зерном, А. Пакетт, бакалійник, а ресторан Klondyke розміщувався в цій будівлі з 1918 до 1960-х років. У 1962 році міська влада Монреаля експропріювала будівлю, щоб інтегрувати її в новий адміністративний район, який планувалося тут збудувати. Але цей проєкт так і не було реалізовано, оскільки в 1964 році Старий Монреаль був визнаний історичним районом.
Готель Ottawa
Так будівля колишнього готелю, бувши порожньою «дотягла» до 1970-х років, але в 1977 році була зруйнована пожежею. У 1980 році місто орендувало територію на умовах емфітевзису на 63 роки, а вже наступного року орендар повністю відновив будівлю, переробивши перший поверх під магазини та ресторани, а верхні поверхи під офіси.
Загалом із першокласних готелів, які були побудовані в середині ХІХ століття, а це, зокрема, Ottawa, Donegani, Hays’ House та St. Lawrence Hall, нині збереглася в цілості та безпеці лише будівля готелю Ottawa. Кілька слів про цей заклад. Після придбання вільної землі шляхом продажу шерифом у 1845 році, причому старі будівлі були знесені попереднім власником, такий собі купець Гаррісон Стівенс негайно розпочав будівництво нового розкішного готелю за проєктами архітектора Джорджа Брауна.
Ще до того, як найняти підрядників, він уклав угоду з власником готелю Джорджем Холлом, що останній керуватиме новим бізнесом після завершення будівництва. Відтак готель Ottawa відкрив свої двері в травні 1846 року, обслуговуючи переважно найзаможнішу клієнтуру. Спочатку будівля мала лише чотири поверхи, а п’ятий був доданий незадовго до 1872 року.
Протягом 35 років кілька власників готелів, у тому числі Семюель Браунінг у 1850-х роках та Браун і Перлі у 1870-х роках, керували Ottawa. Оголошуючи про свій новий статус менеджера в Довіднику Маккея 1852 року, Браунінг описав усі переваги готелю — близькість до бізнес-центру, панорамний вид на гори та річку, а також інші зручності та послуги, які були ледь не досконалими.
Будівля залишалася готелем до 1881 року, року смерті першого власника. Своєю чергою в руках сім’ї Стівенс заклад залишався до 1945 року, хоча перший поверх був перепрофільований під магазини та ресторани, а верхні — під офіси. Принаймні з 1895 року до 1940-х років на цьому місті розташовувався ресторан Ottawa.
Джерела:
- https://lhpm.uqam.ca/en-coulisse/incursion-dans-lhistoire-hoteliere-montrealaise-au-xixe-siecle-analyse-dune-gravure-de-j-h-walker/
- https://ville.montreal.qc.ca/memoiresdesmontrealais/suivez-le-guide-une-breve-histoire-du-tourisme-montreal
- https://www.vieux.montreal.qc.ca/inventaire/fiches/fiche_bat.php?sec=e&num=15