Ще на початок 1930-х років трамвайні лінії Монреаля становили понад пів тисячі кілометрів довжини. У першій половині 20 століття трамвай був основним громадським транспортом міста. Але у 1959 році муніципалітет відмовився від нього. Свою помилку місто усвідомило тільки на початку 21 століття. Адже, як виявилося, цей транспорт – найбільш екологічний та дуже зручний для мешканців. Загалом, історію трамвайного транспорту можна поділити на три великі частини: кінний транспорт, період електрифікації ліній та сучасний швидкісний трамвай. Як зароджувався цей транспорт в Монреалі, та чому міста кардинально змінювало свою позицію стосовно його потенціалу – пишемо далі на montreal-future.
Виникнення трамваю в Монреалі: кінний транспорт та перші маршрути
Початком розвитку цього транспорту в місті можна прийнято вважати кінець 1840-х років. Тоді в Монреалі виник перший маршрут – між портом та залізничною станцією. А от масштабну систему залізничних колій утворили тільки у 1861 році. У той же період в місті виникла міська пасажирська компанія. Вона і заснувала систему кінного трамваю, котра у наступні десятиліття користувався широкою популярністю. На той момент населення міста стрімко зростало. До прикладу, за період від 1830 до 1860 кількість жителів зросла втричі. Монреаль потребував нових інфраструктурних рішень.
Основні трамвайні лінії кінного транспорту курсували паралельно до річки Святого Лаврентія. Маршрути сягали вулиць Гавр, Нотр-Дам та Макгілл. Невдовзі систему розширювали на північ та південь міста. А впродовж наступних тридцяти років виникли ще близько 10 ліній, які покривали всі мікрорайони міста. Міська пасажирська компанія налічувала понад тисячу коней, 150 трамваїв, 104 санних повозки та 49 омнібусів. У той період місто не розчищали взимку від снігу, тому вид транспорту міняли відповідно до погоди.
Завдяки трамвайному транспорту, місто могло обслуговувати потреби мешканців та водночас розвивати мікрорайони. Проте із часом муніципалітет планував переходити на електрифіковані лінії, адже обслуговування коней та велика кількість робітників вимагало великих капіталовкладень, а вартість проїзду була доволі високою для робітничого класу міста. Урядовці вважали, що електрифіковані лінії у майбутньому дадуть кращий фінансовий ефект.
Електрифікація ліній
Перший електричний трамвай у Монреалі почав курсувати восени 1892 року. Йому дали порядковий номер 350 та найменування «Ракета». Вже через чотири роки місто повністю відмовилося від кінних повозок. Електрифікація нових маршрутів здійснювалася дуже швидко. Вона також дозволяла задіяти нові методи очищення вулиць від снігу. Кількість пасажирів трамвайного транспорту також зростала. Якщо у перший рік роботи маршрутів їх було 11 мільйонів, то вже за 20 років – у 10 разів більше. На початку 20 століття місто запровадило панорамні туристичні трамваї, а ще – зручнішу систему оплати проїзду.
Швидкість руху транспорту вдалося покращити саме завдяки інноваційній системі оплати. Так, у 1905 році на одному із маршрутів Монреаля вперше у світі запрацювала система стягування грошей за проїзд під час посадки. До цього моменту вагони громадського транспорту доводилося власноруч обходити диспетчеру. Натомість нова система, запроваджена у Монреалі, передбачала велику платформу, куди пасажири заходили і сплачували проїзд, не впливаючи на рух транспорту.
Станом на 1910-ті роки мережа трамвайних ліній у Монреалі налічувала понад 370 кілометрів. Міська пасажирська компанія у той момент об’єдналася із приміською системою залізниці. Муніципалітет вирішив значно розширити мережу. Місто закупило ще більше 300 нових сталевим трамваїв, на заміну дерев’яним. До 1930 року система трамвайного транспорту міста сягала понад 510 кілометрів рейок. Вона налічувала більше 50 ліній, 1200 одиниць техніки та майже півтори тисячі працівників.
Поступовий занепад та відмова від трамваїв
Перша хвиля занепаду трамвайного транспорту була пов’язана із періодом Великої депресії, котра вплинула на економічне становище абсолютно усіх галузь. Натомість Друга світова війна повернула мешканців до громадського транспорту. Країна була вимушена активно працювати на військову промисловість. Мешканці масово добиралися до заводів і фабрик саме на трамваях. А через обмеження на бензин, власники авто також стали пасажирами громадського транспорту. Втім, до кінця війни компанія із обслуговування трамваїв опинилася важкому становищі, кинувши всі потуги на військове обладнання.
Трамвайні лінії потребували капітальних ремонтів, нового обладнання та широкої інновації. Місто таких грошей надати не могло. Крім того, через популярність автомобілів пасажирів із кожним роком ставало дедалі менше. У 50-рі роки американські компанії, котрі отримали від уряду дотації на військову промисловість, перепрофілювали роботу на масовий випуск авто. Громадський транспорт США і Канади зазнавав економічного краху.
Місто почало орієнтуватися на потреби власників авто, облаштовувало відповідно вулиці і тротуари. Влітку 1951 року Монреаль розпочав тривалий процес ліквідації трамвайних ліній. Муніципалітет масово закуповував автобуси і поступово виводив із роботи трамвайні маршрути. До слова, такі ж процеси відбувалися і в містах Європи та Сполучених Штатів. 30 серпня 1959 року вулицею Роземонт проїхав останній трамвай Монреаля.
Повернення трамваїв на вулиці Монреаля
Відмова від розгалужених систем громадського транспорту до кінця 20 століття перетворили міста Європи і США на незручні, шумні й забруднені мегаполіси. Різноманітні дослідження демонстрували, що потреби пішоходів та велосипедистів відійшли на другий план, натомість інтенсивність руху автомобілів неприємно вражала. Міста Європи розпочали масштабні зміни, за ними слідували мегаполіси США й Канади, а далі – інших країн світу.
У 2000 році урбаністи й урядовці Монреаля вперше заговорили про повернення на вулиці міста трамваїв. Для цього вони провели тривале дослідження у французьких містах. Через чотири роки Монреаля офіційно ухвалив план, котрий регламентував розвиток мереж громадського транспорту. Пріоритет надали саме трамваю. Наступні роки місто проводило необхідні дослідження та публічні обговорення стосовно розгортання нових ліній. Як підсумок, центр Монреаля визнали ідеальним місцем для трамвайної мережі.
Спорудження 13-кілометрової лінії та облаштування 32 станцій оцінили у понад 800 мільйонів доларів. Така ціна певний час викликала дискусії в урядових кабінетах. Зокрема, проти нової мережі виступав міністр фінансів провінції Квебек. Однак гроші на будівництво місто таки знайшло. А новий уряд у 2018 році одним зі своїх пріоритетів ставив саме розвиток трамвайного транспорту.
Станом на 2019 рік в Монреаль повернулося вже три маршрутні лінії. Це, зокрема, велика петля в самому центрі міста – вона сягає понад 6 з половиною кілометрів в довжину. Ще одна лінія – маршрут уздовдж авеню Дю Парк та більвару Рене-Левеск протяжністю майже 7 кілометрів. А понад 8,4 кілометрів сягає лінія уздовж Шмен-де-ла-Кот. Кожного року лінії відвідують орієнтовно 32 мільйони пасажирів, а щодня в туристичний сезон – понад 100 тисяч поїздок.
