Історія повітряної кулі бере свій початок у XVIII столітті у Франції. Жозеф Монгольф’є, побачивши, що його сорочка, яку він сушив біля багаття почала підійматися від диму, зрозумів, що гаряче повітря легше холодного. Разом зі своїм братом Етьєном він розробив перші прототипи повітряних куль, які пізніше будуть названі монгольф’єрами. Перший політ із живими істотами відбувся у Версалі на очах короля Людовика XVI. Вівця, півень і качка займають свої місця на борту повітряної кулі. Це підтверджує, що політ безпечний. Перший пілотований політ людини відбувся в Парижі 21 листопада 1783 року. Повітряна куля стала атракціоном подивитись на який, збирався цілий натовп. Про те, як відбувались польоти на повітряних кулях у Монреалі читайте на montreal-future.com.
Перші випробування
14 грудня 1782 року над фабрикою Vidalon в Annonay піднялася куля об’ємом 3 кубічні метри, нагріта димом від мокрої соломи, змішаної з вовною та папером. 25 квітня 1783 року куля об’ємом 800 м3 піднялася на висоту 400 метрів. До того часу брати таємно працювали у своєму саду, але коли висота польотів зростала, вони побоювалися, що сусіди виявлять їхні експерименти й вкрадуть їхню ідею. Саме тому брати вирішили організувати публічний політ своєї повітряної кулі на головній площі Annonay.
Для цієї події вони побудували повітряну кулю об’ємом 900 м3 із бавовняного полотна, пришитого до аркушів паперу. До конверта, який тримали щоглами вертикально, підвісили кошик, наповнений соломою та вовною. Коли виділилося достатньо тепла, щоби підняти кулю, вони перерізають мотузки, і повітряна куля злетіла, піднімаючись приблизно на 1000 метрів за десять хвилин підйому.
Коли повітря, яке наповнювало кулю охолонуло, а це приблизно через десять хвилин, вона приземлилася на сусідньому полі й почала горіти від залишків вогню в кошику. Фермери, які працювали на полі настільки злякалися побаченого, що стояли ошелешені, навіть не намагаючись загасити вогонь. Відтак прототип повітряної кулі був повністю знищений.
На щастя, свідки пожежі підтвердили її справжність. Був складений звіт, і брати Монгольф’є пишуть до Академії наук у Парижі, щоб їх офіційно оголосили першими, хто побудував «летючий» об’єкт.
Пізніше, після різних удосконалень, відбувся політ людини на повітряній кулі, але вона так і не стала популярним видом транспорту. Однак її військове використання почало стрімко зростати. Адже повітряна куля дозволяла спостерігати за військами супротивника зверху, перебуваючи поза зоною дії вогню. Подейкують, що, наприклад, британці використовували повітряні кулі під час війни 1812 року на кордоні Квебеку, щоб записувати пересування військ. Також відомо, про те, що війська Американського Союзу також використовували кулі під час громадянської війни.
Крім того, повітряна куля на початку свого існування використовувалася науковцями, які разом із дослідниками літали, щоб зібрати дані про повітря, атмосферний тиск тощо.
Повітряна куля в Монреалі
Стосовно появи повітряної кулі в Монреалі, то місцева преса написала про це у вересні 1856 року. Одна з газет повідомила, що досвідчений аеронавт Ежен Годар прибув у Монреаль, і через тиждень після цього піднявся в повітря на кулі. Причому чоловік зробив це на очах у тисяч глядачів, здійснивши не тривалу подорож, після чого приземлився без найменших пошкоджень чи аварії.
Підготовка до польоту розпочалася із самого ранку, о пів на четверту. Саме ця повітряна куля мала 76 футів у висоту та 42 фути в діаметрі. Для того, щоби піднятись у повітря їй було потрібно близько 40 тис. кубічних футів газу. Після чого близько двох годин кулю наповнювали газом. Що цікаво, люди які зібрались за витрішками були дещо розчарованими й нетерплячими, вважаючи, що наповнення кулі газом триває дуже довго.
Хай там як, то о пів на шосту всі приготування були завершені. Настав час прикріпляти кошик, що й було зроблено. Після цього аеронавт пан Годар підкликав своїх пасажирів і попросив їх сісти в літальний апарат. Це були пани А.Е. Кєрсковскі, Д.С. Рамзі й А. Рамбау, які зайняти свої місця. Був ще один охочий здійснити подорож небом, пан Шевальє, але Годар, обмежив кількість пасажирів трьома людьми відтак пан Рамзі та Шевальє тягнули жереб, щоб визначити, хто полетить. У підсумку переміг Рамзі.
Щойно мандрівники сіли й «командир корабля» переконався, що все готово до польоту, пролунала команда — відпустити все, після якої повітряна куля почала, не поспішаючи підійматися в повітря. Глядачі були в захваті відтак радісно аплодували та плескали в долоні. І це були бурхливі оплески, майже овації, адже за підрахунками глядачів було не менше 20 тис. осіб, не рахуючи поліцію, до того ж грав оркестр.
Політ над святим Лаврентієм
Усі присутні із захватом і тривогою стежили за плавним польотом кулі. Після його завершення багато з тих, хо все це бачив, розповідали журналістам, що весь час відчували тривогу за мандрівників на чолі з аеронавтом. Ті ж хто піднявся в небо, навпаки, не запам’ятали жодної тривожної емоції чи страху, бувши на 100% певними, що все відбудеться без неприємностей.
Ба більше, у тогочасній пресі було навіть таке порівняння, що навіть турок, який насолоджується опіумом і мріє про гурій Магомета, аж ніяк не міг бути щасливішим, ніж три пасажири Ежена Годара, після того, як вони піднялися з ним у повітря.
Долетівши до середини річки Святого Лаврентія, оглянувши краєвиди, Годар сказав, що він вважає її найкрасивішою річкою Канади, і запропонував випити келих шампанського за цю чудову країну, під назвою Канада. До слова повітряна куля мала однойменну назву.
Ясна річ, що ніхто не заперечував проти такої пропозиції, пляшку шампанського було відкорковано та сумлінно спустошено, за Канаду та за здоров’я всіх мешканців Монреаля, які все ще стежили за повітряною кулею і яких пасажири літального апарата вже ледь розпізнавали, дивлячись на них, як на маленьких мурах.
Далі за планом, аеронавт Годар зменшив кількість баласту, що дозволило кулі піднятись на ще більшу висоту, перетнувши рівнини Сен-Ламберта та Лонгейя, знаходячись уже зовсім близько до хмар, і якнайдалі від землі. У цей момент пасажирів приємно вразив той факт, що навіть на такій висоті ніхто не відчував ані найменшого запаморочення. Дехто мав сміливість нахилятися з кошика, щоб уважніше оглянути землю та якнайгучніше прокричати якісь слова, випробовуючи дивовижний ефект голосу, який відбувається на такій висоті.
Вдале приземлення
Провівши таким чином у повітрі деякий час, Ежен Годар попередив, про те, що прийшов час приземлятись і виконав для цього певні маневри. Повітряна куля почала спускатись дуже повільно, повністю підкорюючись бажанню та наказам аеронавта. Пасажири від побаченого були в захваті, тому, що та легкість, з якою Годар керував літальним апаратом зачаровувала. У тогочасних газетах навіть написали, що найслухняніший кінь не слухається свого вершника так, як куля слухалася свого командира в особі Ежена Годара.
Не встигли мандрівники приземлитися, як побачили, що до них біжать люди з околиць. Це були й чоловіки, й жінки, й діти. Усі вони воліли побачити, хто ж це прилетів до них у гості. Саме ці люди допомогли пасажирам залишити кулю, тримаючи її й безперестанку захоплюючись небаченим раніше літальним апаратом, його формою і розмірами.
Джерела: