Якщо хтось поставив собі завдання бодай якось зрозуміти особливості міського ландшафту Монреаля, то варто почати з його дворів. Мова про проміжні простори між вулицею та будинком, невеликі задні сади та спільні пороги. Монреальці точно знають, що саме тут тихо перетинаються приватне життя та публічне місто.
Так само вони певні в тому, що це не просто архітектурні залишки, а живі розділи історії міста, сформованого пожежними нормами, хвилями іммігрантів, суворими зимами та практичною винахідливістю. Але більш докладно про двори й дворики мегаполіса, про історію цих просторів і сучасне життя читайте на montreal-future.com.
Внутрішні двори, зовнішні сходи Монреаля
Характерна форма житлових будинків Монреаля — щільна, вузька й багатоповерхова — виникла не з естетичних міркувань, а з необхідності. У середині — кінці XIX століття швидке зростання населення змусило місто прийняти будівельні норми, які обмежували ширину житлових будинків і вимагали вельми незначного зеленого відступу від тротуару.
Результатом стало створення нині культових плексів, тобто дуплексів, триплексів або квадруплексів, кожна одиниця яких розташовувалася вертикально й щільно упаковувалася у квартальні блоки. У 1865 році набула чинності постанова, яка вимагала встановлення протипожежних стін кожні 25 футів і сприяла створенню таких вузьких будівель, заохочуючи будівельників надавати пріоритет корисному внутрішньому простору.
Водночас розміщення сходів зовні, а не всередині внутрішніх коридорів, дозволило зберегти внутрішній простір і забезпечити мешканцям індивідуальний доступ до своїх помешкань. Зовнішні сходи на початках мали суто практичне значення. Але згодом вони стали символом житлової культури Монреаля. Причому укорінення було настільки капітальним, що такі сходи були визнані найвідомішим архітектурним символом міста.
Порожнечі між вулицею та основною спорудою, так звані внутрішні двори, є чимось більшим, ніж просто зеленими зонами, як може здатися. У мегаполісі, де тіснота є структурною умовою, ці двори слугують мікроекосистемами повсякденного життя.
Влітку вони є притулком для передніх садів, де цвітуть квітники, а доброзичливі сусіди зустрічаються за чашкою кави. Натомість в історичних районах вони часто зберігають сліди оригінальних фрагментів садів, передбачених плануванням XIX століття.
Ці двори також пом’якшують межу між містом і будинком, пропускаючи світло й повітря в глибокі, вузькі будівлі та створюючи тихі спільні простори, не жертвуючи приватністю.
Дерев’яні балкони
Ще однією, ледь не найвпізнаванішою особливістю дворів Монреаля є мережа дерев’яних балконів і зовнішніх сходів, які підіймаються по фасадах, наче залізні лози. Ці конструкції з’явилися в першу чергу з міркувань економії, а вже потім — з необхідності.
При цьому вони стали чимось значно багатшим — соціальною тканиною, вплетеною в ДНК міста. Побудовані для економії внутрішнього простору, вони з’єднують кожну оселю з вулицею знизу і двором поруч, стираючи межу між приватним порогом і громадським проходом.
У старих кварталах, таких як Plateau Mont-Royal, Rosemont, Mile End та Villeray, ці сходи звиваються у формі літер S, L і T, підіймаючись так круто, що, здається, ніби вони ведуть у небо. Їхні ручні ковані елементи — петлі, завитки та спіралі — нагадують про часи, коли металісти вкладали особистий художній талант у повсякденну інфраструктуру.
Ці сходи поряд із дерев’яними балконами стали місцями для кави під ранковим сонцем і розмов у сутінках, перетворюючи пороги на напівпублічні вітальні. Саме між цими сходами та дворами житлові квартали Монреаля створюють дивовижну кількість соціальних взаємодій.
Балкони висять у повітрі, немов відкриті кімнати, задні двори стають місцями літніх зустрічей, а вузькі провулки слугують сполучною ланкою між сусідами. У той час як багато північноамериканських міст надають пріоритет розділенню вулиць та будинків, дизайн Монреаля тонко заохочує до взаємодії. Йдеться про те, що діти граються біля балюстрад, садівники вирощують рослини у вертикальних горщиках на балконах, а сусіди вітаються один з одним через паркани дворів.
Самі балкони служать скромними, але потужними сполучними ланками між приватним і громадським життям, огортаючи вулицю і водночас даючи змогу зазирнути в інтимні ритми домашнього життя. Вони розширюють житловий простір назовні, не поступаючись приватністю інтер’єру будинку, роблячи кожну передню сходинку потенційним ґанком, а кожен балкон — місцем для спостереження.
Графіті та художній пульс монреальських пейзажів
Якщо двори та сходи є структурним серцем житлового ландшафту Монреаля, то вуличне мистецтво та графіті міста є його пульсом — яскравим, зухвалим і всюдисущим. По всьому Монреалі можна побачити стінописи та графіті. Вони заповнюють стіни провулків, боки будівель, а іноді, навіть краї задніх дворів, свідчачи про яскраву культуру міського самовираження.
Насправді мегаполіс може похвалитися тисячами творів — від розлогих стінописів до невеликих трафаретних малюнків, — які розповідають соціальні історії, підтверджують ідентичність громади та ведуть творчий діалог. Хоча більшість задокументованих графіті відображають мистецтво району в цілому, а не конкретні стінописи у дворах, їхня присутність проникає у візуальну граматику житлового простору.
До прикладу, у таких районах, як Plateau Mont-Royal, яскраві стіни закликають пішоходів вийти за межі головних вулиць і зазирнути в приховані куточки, де мистецтво зустрічається з повсякденним життям.
Окремо слід розповісти про зимову культуру Монреаля. Саме вона перетворює ці самі двори та спільні простори на арени сезонного життя. Довгі сніжні місяці в жодному разі не приглушують життя на свіжому повітрі, а навпаки — перетворюють його. У парках та на пагорбах у районах катаються на санчатах і ковзанах, а патіо та тераси набувають значення зимових терас і затишних місць для зустрічей, де можна зігрітися біля вогнищ та випити гарячих напоїв.
Спланована монреальська щільність
Цей дух переноситься й у житлові приміщення, де сусіди разом прибирають сніг із подвір’їв, де сходи перед будинками стають сценою для снігового мистецтва, а тротуари, облямовані сніговими кучугурами, заповнюються колясками, санчатами та сміхом. Зима в Монреалі сприймається як частина життя.
А ще в деяких старих кварталах можна знайти вузькі проходи між будинками, які ведуть у тихі внутрішні дворики. Ці «коридори» колись використовувалися для доставлення вугілля або молока, нині вони додають місту шарму й таємничості. Ще більше шарму додають різноколірні зовнішні сходи. Річ у тім, що в багатьох районах люди фарбують їх у яскраві кольори — від синього до червоного. Це не лише естетика, а і спосіб виділити свій дім серед схожих plex-будинків.
Компактна міська морфологія — те, що планувальники називають мультиплексним житлом середньої щільності, — не була випадковою. Вона виникла внаслідок економічних обмежень, демографічного зростання та культурного перетину французьких, британських та іммігрантських впливів. А завдяки вертикальному розташуванню житлових будинків та зовнішній циркуляції місто досягло унікального балансу між щільністю та людським масштабом.
Джерела:
- https://stickymangorice.com/2023/06/14/montreal-stairs/
- https://www.azuremagazine.com/article/exterior-stairs-montreal-urban-fabric-msdl-laurent-clark/
- https://architecturelist.com/notre-dame-project-modern-twist-on-montreal-triplex-design/
- https://www.charleskinghorn.com/galleries/urban-landscapes/montreal-staircases/