Монреаль на початку XIX століття з настанням темряви виглядав досить похмуро, особливо це стосувалося вулиць і місцевих підприємств. Уся річ у тім, що на той час громадське освітлення забезпечувало не місто, а приватні власники громадських закладів. У 1811 році згідно з поліційним розпорядженням власники кафе, трактирів і таверн у місті Монреаль повинні були тримати лампу запаленою від заходу сонця до півночі. Такі правила привели до того, що освітлення монреальських вулиць на початку століття стало соціальною проблемою, пересуватись містом в пізній час було вкрай небезпечно. Відтак за справу взялись мешканці деяких вулиць. Наприклад, в 1816 році мешканці вулиці Сен-Поль придбали та встановили 22 лампи для її освітлення. Мешканці Нотр-Дам продовжили цю ініціативу. Про те, як вирішувалась проблема вуличного освітлення читайте на montreal-future.com.
Лампи на китовому жиру
Хоч би що там було, та вуличне освітлення в Монреалі пройшло певну еволюцію, перш ніж стало електричним і загальнодоступним, тобто таким, яке вмикалося по всьому місту, освітлюючи, якщо не всі вулиці, то, хоча б більшу їх кількість. Є свідчення того, що першими вуличними ліхтарями мегаполіса були лампи в стилі «ворона». Вони горіли за коштом використання китового жиру, їх вивішували в гавані вночі приблизно з 1815 року. Не слід також забувати про свічки, які загалом були основною формою освітлення з моменту заснування Монреаля. Що правда, їх в основному використовували всередині приміщень.
Отже, ці ліхтарі, разом зі свічками проблему не вирішували. У лютому 1816 року члени Законодавчих зборів Нижньої Канади обговорювали фінансові кошти, необхідні для фінансування проєкту, згідно з яким із метою підвищення ефективності безпеки в містах Квебек і Монреаль мали встановити сторожові вежі з факелами й нічні масляні лампи. Відповідний закон набрав чинності 1 травня 1818 року.
Така освітлювальна мережа пріоритетно встановлювалась біля різних місць дозвілля та розваг, таких, як таверни, трактири, театри, а також перед певними магазинами. Крім того, відомо, що заможні монреальці, також бажали мати освітлену частину вулиці біля своїх помешкань відтак писали петиції з проханням встановити лампи перед своїми будинками. Загалом процес розподілу цих ламп красномовно демонструє нерівність між різними районами міста в ті часи.
Станом на 1819 рік у Монреалі було встановлено майже 174 лампи на вулицях. Тоді керівництво міської адміністрації зазначало, що ця кількість неостаточна, що для розв’язання проблеми слід профінансувати ще більш як 500 ламп, причому зробити це планували рахунком платників податків. У зв’язку із цим додатковому оподаткуванню підлягали власники ліцензій на громадські атракціони та місця розваг — таверни, трактири та більярдні.
Потрапили під податковий прес і власники собак, торговці, бакалійники, а також землевласники. Однак протягом перших двадцяти років громадського освітлення кількість масляних ламп залишалася відносно стабільною, в 1840 році їх було 214 штук. Та не таким стабільним було фінансування, особливо в перші роки його запровадження. Це випливає з повідомлень на сторінках тогочасної місцевої преси, де періодично писалося, про ночі суцільної темряви, які траплялися в місті з певною регулярністю, в той час, коли лампи не горіли через брак коштів на вуличне освітлення.
Газові лампи
Наступним етапом вуличного освітлення була поява газових ламп. Так званий «штучний» газ з’явився на початку ХІХ століття. У мегаполісі це було прийнято приблизно у 1837–1840 роках. Під цю справу був створений Комітет з освітлення, який, як вказує його назва, мав би відповідати за освітлення громадських місць у місті. Того ж року встановили майже 150 газових ліхтарів.
Загалом газ буде основним джерелом освітлення вулиць і громадських місць міста до кінця століття. Тип полум’я, однак, який ця лампа видавала був досить слабким, що своєю чергою, призводило до слабкого світіння. Тому досить легко уявити, що проспекти та вулиці Монреаля, обладнані такими вуличними ліхтарями, «купаються» в мерехтливому жовтому світлі, яке аж ніяк не сприяє позитивному настрою.
Проте, поява газового освітлення в 1839 році значно змінила нічний міський пейзаж. У порівнянні з масляними лампами це світло вважалося нескінченно кращим, за свідченнями сучасників. Адже на відміну від масляних ламп, газові світильники встановлювалися більш раціонально, а не просто перед власністю котроїсь фізичної особи. Однак, навіть у цьому випадку освітлення не стало демократизованим, оскільки все ще існувала нерівність між різними житловими та комерційними районами та передмістями.
При тому, хоча Монреаль старався рухатись у ногу з прогресом, ба більше, навіть намагався йому сприяти, використання китового жиру все ще залишалося альтернативою газу. Тому влада покладалася ще й на сили природи. Мова про урахування місячного світла, як природного освітлення, яке допомагало знизити витрати, адже світло потрібно було вмикати приблизно о 19:00 або 20:00, залежно від того, яка на дворі погода.
Відтак у 1840 році в Монреалі було майже 186 газових ламп, але при цьому залишалося 214 масляних. Тоді, як уже в 1848 році мова йшла про наявність 382 газових ламп і 74 масляних. Місто поступово відмовлялося від використання оливи чи китового жиру за наявності газової інфраструктури.
Джозеф Амбруаз Ісаї Крейг
Усе почалося в Парижі. У 1878 році з нагоди Паризької міжнародної виставки на авеню де л’Опера було випробувано перше громадське електричне освітлення. Для цього емальовані скляні кулі, були розміщені на стовбах вздовж набережної. У середині цих куль знаходилися електричні дугові лампи. Вражені відвідувачі прогулюючись авеню де л’Опера вперше бачили «електричну свічку», яка світить яскраво й потужно.
Серед тих, хто все це побачив на власні очі — монреалець Джозеф Крейг. Він зачарований таким освітленням, яке в рази яскравіше за газові пальники. Джозеф повернувся до Монреаля і за допомогою своїх друзів-єзуїтів провів перше випробування дугової лампи на даху коледжу Сент-Марі, на розі вулиць Де Блюрі та Західного бульвару Дорчестер. На жаль, у той день лише кілька перехожих стали свідками першого електричного освітлення.
Та 16 травня Крейг провів ще одну, уже публічну демонстрацію дугової лампи, цього разу на Марсовому полі — військовому полігоні Монреаля. Кілька тисяч глядачів були присутніми на шоу, вони були не просто задоволені побаченим, вони були в захваті. Хтось із глядачів називав лампу «північним сяйвом», а дехто вважав, що вона вплине на мораль. Хай там як, та байдужих не було.
Газ проти електрики
Приблизно з того часу розпочинається непримирима конкуренція між газом і електрикою, як засобом вуличного освітлення, і не лише в Монреалі, а в усій провінції. Компанія Quebec & Levis Electric Light Company здійснила резонансний рекламний трюк, освітливши Terrasse Dufferin у місті Квебек 34 дуговими лампами. Подія відбулася в присутності численних високопоставлених гостей і кількох сотень вражених глядачів.
Монреаль теж не пас задніх у цьому питанні. Уже в 1889 році на хвилі жорсткої конкуренції за вуличні ліхтарі з газовими компаніями Королівська електрична компанія миттєво визначилася та виграла контракт на громадське освітлення для всього міста. Саме так, розпочалася електрична ера мегаполіса.
Джерела: